Новини

Це свято було встановлено Указом Президента України № 423/2021 від 24 серпня 2021 року.  Уперше цей день відзначили 2022 року.

Датою свята було обрано  28 липня – день пам’яті київського князя Володимира Великого та День Хрещення Русі-України, але у зв’язку з переходом Православної церкви України на новоюліанський календар, дата святкування припадає на 15 липня.

Цей день був запроваджений Всесвітньою організацією охорони здоров’я (ВООЗ) 2004 року, щоб висловити вдячність донорам крові за їхній життєво важливий внесок у збереження життя людей і підвищити обізнаність про необхідність регулярного донорства крові для забезпечення якості, безпеки та доступності крові й компонентів для пацієнтів, які цього потребують.

Мета проведення Всесвітнього дня донора крові – заохочення нових людей до здачі крові на добровільній безоплатній основі. Просування та створення ефективних національних програм донорства крові допомагає  зменшити залежність від сімейного та платного донорства крові.

Сучасний світ заповнений невпинним потоком новин та інформації. Журналісти, завдяки своїй професійній діяльності, аналізують та надають об’єктивний погляд на події сьогодення.

В умовах війни вміння донести складні й важливі питання до широкої аудиторії є незамінним інструментом для інформування громадськості та формування свідомого ставлення до воєнних подій. Робота журналіста відображає життя та службу наших захисників і захисниць, допомагає зрозуміти їх внесок у відновлення безпеки та миру.

Літо запалює та надихає…

На те, аби зарядитися енергією на саморозвиток!

Це свято світова спільнота почала святкувати від 1950 року. Його основна мета – привернути увагу громадськості до проблем та прав дітей.
Уже третій рік ми святкуємо цей день в умовах війни, і батьки в Україні добре знають, що
дитина – найцінніший скарб, який треба оберігати та захищати. Найскладнішим завданням сьогодення – виховання. Головне завдання батьків – дати дітям не тільки знання, але і навчити своїх дітей любити свою родину та Країну!
Бережімо наших дітей та робімо все для нашої Перемоги!

Це свято перейшло кордони багатьох держав і його по праву можна назвати міжнародним професійним святом фахівців-філологів: лінгвістів і літературознавців, вчителів та викладачів в галузі літератури і мови, бібліотекарів та перекладачів й усіх, хто пов’язав свою освіту і професійну діяльність з філологією. Вони щодня допомагають сучасному суспільству зберігати актуальні знання, протидіючи плутанині і втрати смислових зв’язків нашої власної культурної традиції.

У День філолога ми приєднуємося до всіх привітань, які йдуть на адресу всіх наших фахівців! Бажаємо Вам успіхів і здоров’я, радості та щастя! Ваша робота і Ваші зусилля відкривають для нас нові горизонти, служать зразковим прикладом глибоких пізнань для нас і наших нащадків, збагачують і надають особливу яскравість для всього нашого суспільного життя! З професійним святом Вас!

24 травня відзначається День слов’янської писемності і культури.
Це свято приурочене до дня пам’яті братів Кирила і Мефодія, які визнані засновниками слов’янської писемності та творцями слов’янської азбуки – кирилиці. Використання кирилиці стало важливим практичним культурним досягненням. Цей крок зумовив розвиток національних мов і літератур: на базі абетки братів були створені абетки таких мов, як українська, білоруська, російська, сербська, чорногорська, македонська, болгарська.
День слов’янської писемності і культури свідчить про важливість розуміння і підтримки мовної та культурної спадщини, що об’єднує слов’янські народи та є символом взаєморозуміння, співпраці та дружби між слов’янськими народами.

Після звільнення кримського півострова від німецьких військ навесні 1944 року, корінне населення було звинувачено у співпраці із ворогом. Із 18 травня 1944 року за наказом Сталіна було розпочато депортацію кримських татар з рідного півострова до Середньої Азії. Близько 200 тисяч людей депортували в залізничних товарних вагонах. Протягом кількох днів цілий народ було позбавлено Батьківщини. Цей нелюдський акт депортації призвів до незліченних жертв: в ешелонах смерті, у місцях спецпоселень загинули тисячі безневинних людей, було знищено цілі родини. За офіційними даними, від голоду та хвороб майже половина кримських татар загинула в дорозі чи в місцях вигнання.

Протягом 12 років кримські татари мали статус «спецпереселенців», що накладав багато обмежень: їм було заборонено перетинати кордон поселення без письмової згоди спецкомендатури, а тих, хто відвідував родичів у сусідньому селищі, засуджували до 25 років.

День вишиванки – свято, покликане до єдності і культурного відродження українського народу. У культурі будь-якої країни є речі, що яскраво відображають її особливу національну традицію. Українська вишиванка яскравий приклад і підтвердження цьому. Для українців вишиванка є справжньою національною святинею, що символізує красу, силу, щасливу долю та родинну пам’ять. Українці вірять, що вона наділена величезною силою, є зв’язком пращурів із нащадками.

Історія вишиванки своїми витоками сягає в незапам’ятні часи. Ще, за свідченням знаменитого давньогрецького історика, географа і мандрівника Геродота, вишивкою був прикрашений одяг скіфів, які проживали в наших землях у період VIII ст. до н. е. – IV ст. н. е. Найстаріші вишиванки, знайдені на території України, датують VI століттям.

Цей день встановлений Генеральною Асамблеєю ООН 1993 року для привернення уваги світової спільноти до проблем сім’ї. ООН розглядає сім’ю як основний елемент суспільства, тому, на думку Генерального секретаря ООН Кофі Аннана, коли зневажаються основні права однієї сім’ї – єдність всієї людської сім’ї, членами якої вони є, перебуває під загрозою.

Сім’я – важлива частина нашого життя. Вона є центром соціального життя людини, джерелом любові, поваги, солідарності та прихильності. Сім’я розвивається та видозмінюється разом із навколишнім світом, по-своєму реагуючи на вимоги часу, відповідаючи на громадські потреби і сама формує їх. Сім’я як основний елемент суспільства зберігає цінності роду, є чинником стабільності і розвитку. Завдяки сім’ї міцніє і розвивається держава, зростає добробут народу!

Ще обираєш університет чи вже мрієш вступити до ХНУРЕ? 🤔

🤩14 травня о 17:00 Kharkiv IT Cluster і Харківський національний університет радіоелектроніки проллють ще більше світла на Вступ 2024.

Панас Мирний був одним із найбільш плідних українських письменників свого часу. З-під його руки вийшло 718 оригінальних та перекладних поезій, 9 драм, 69 великих та малих прозових творів, 40 прозових уривків без назв – усього понад тисячу творів. На жаль, левова частка його творчого доробку залишилася в рукописах.
Через цензурне обмеження українського слова у Російській імперії ранні твори письменника друкували за кордоном: у львівському журналі «Правда» (1872) були надруковані вірш «Україні» та оповідання «Лихий попутав»; згодом друком вийшли нарис «Подоріжжя од Полтави до Гадячого» та оповідання «П’яниця», а 1877 року у Женеві − повість «Лихі люди». У цьому ж місті опублікували і «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» – найвідоміший роман письменника.
В Україні твори Панаса Мирного почали друкувати лише у середині 1880-х років: на сторінках альманаху «Рада» опублікували перші дві частини роману «Повія» та оповідання з циклу «Як ведеться, так і живеться». Від 1905 року співпрацював із журналом «Рідний край». Відомий широкому загалу письменник став вже після своєї смерті.
Письменник підтримував тісні зв’язки з Михайлом Коцюбинським, Лесею Українкою, Михайлом Старицьким, Миколою Лисенком та іншими. Літературні інтереси Панаса Мирного тісно поєднувалися з його громадською діяльністю. Він був членом нелегальної організації «Унія» у Полтаві, що поширювала заборонену українську літературу.
Помер письменник 28 січня 1920 року, похований у Полтаві. У будинку, де він проживав, утворено літературно-меморіальний музей. 1951 року в Полтаві урочисто відкрито пам’ятник письменникові.