Новини

Сьогодні в Україні відзначається День Державного Прапора — символу незалежності, єдності та сили нашого народу. Це свято було офіційно встановлене 2004 року, але значення синьо-жовтого стяга для українців сягає глибокої історії, адже саме під цими кольорами боролися наші предки за свободу й гідність.
Синій і жовтий — кольори українського неба та пшениці, мирного неба і родючої землі. Вони символізують гармонію, спокій і працьовитість народу. У різні періоди історії державний прапор України був заборонений окупаційними режимами, але навіть тоді він залишався у серцях людей як символ боротьби за волю. У XX столітті синьо-жовтий прапор став знаком нескореності під час визвольних змагань, а в роки Незалежності — гордістю вільної держави.

21 серпня у світі відзначають День пам’яті та поминання жертв тероризму — дату, що нагадує про трагічні наслідки насильства, спрямованого проти мирних людей. Цей день став символом солідарності з тими, хто втратив рідних і близьких через теракти, а також закликом до об’єднання світової спільноти у боротьбі проти терористичних загроз.

160 років тому, 19 серпня (за старим стилем – 7 серпня) 1865 року, у містечку Мрин (тепер Носівський район Чернігівської області) народився видатний український етнограф і фольклорист Олександр Никифорович Малинка. Його життєвий шлях і науковий доробок залишили яскравий слід у культурі та фольклористичній традиції нашого народу .

День молоді це не просто офіційне свято, а справжній вибух енергії, натхнення й віри у майбутнє. Щороку 12 серпня Україна вшановує тих, хто сьогодні творить історію, а завтра писатиме нові сторінки розвитку держави. Це день, коли голос молоді звучить особливо гучно, нагадуючи, що саме юність є рушієм змін, джерелом сміливих ідей і невтомного прагнення діяти.

10 серпня 2025 року виповнюється 150 років від дня народження видатного українського громадсько-політичного діяча, військового, історика, публіциста та борця за незалежність України — Олександра Коваленка (1875–1963). Його ім’я серед тих постатей, які відіграли важливу роль у становленні української державності на початку ХХ століття.

2025 року виповнюється 140 років від дня народження Софії Налепинської-Бойчук — видатної художниці, графіка, майстрині екслібрису та інтелектуалки, яка зробила значний внесок у розвиток українського мистецтва. Її ім’я часто згадується поруч із визначними діячами Українського відродження 1920-х років, і водночас — із трагічною долею покоління, знищеного сталінським режимом.

2025 року минає 130 років від дня народження Валентина Григоровича Костенка — українського вченого, педагога, військового історика і громадського діяча, який зробив вагомий внесок у розвиток національної історичної науки та освіти. Його життя було прикладом самовідданого служіння Україні, просвітництву і формуванню національної ідентичності.

Народився Валентин Костенко 1895 року в українській родині, що глибоко шанувала традиції та культуру свого народу. Після здобуття освіти розпочав наукову й педагогічну діяльність, присвятивши себе вивченню історії України, зокрема військової справи. Його дослідження стосувалися розвитку українського війська, козацької доби, визвольних змагань початку XX століття. Особливу увагу він приділяв питанням національного війська як запоруки державності.

 28 липня 1880 року народився Володимир Кирилович Винниченко — видатний український письменник, драматург, публіцист, політичний діяч і один із творців української державності у ХХ столітті. Його життя та діяльність є прикладом яскравого поєднання таланту митця та пристрасного борця за свободу народу.

Ювілей видатного українського письменника, перекладача, літературознавця і громадського діяча Панаса Кочура є нагодою згадати про його неоціненний внесок у національну культуру.
Його перу належать блискучі переклади з античної, англійської, французької, польської, німецької та інших літератур. Панас Кочур — один із найвпливовіших перекладачів ХХ століття в Україні. Його переклади творів Шекспіра, Ґете, Гельдерліна, Міцкевича, Верлена стали класикою української культури, не втрачаючи актуальності й донині.

День української державності відзначається щороку 15 липня — у день пам’яті святого рівноапостольного князя Володимира Великого, який здійснив хрещення Русі. Це свято покликане нагадати українцям і світу про тисячолітню історію української державності – від Київської Русі до сучасної незалежної України.

Українська державність має глибоке коріння. У IX–X століттях Київська Русь була потужною європейською державою з розвиненою системою управління, дипломатичними зв’язками, культурою і правом. Князь Володимир Великий, хреститель Русі, не лише запровадив християнство як державну релігію, а й укріпив владу Києва, зробивши його центром великої і сильної держави.

День Хрещення Руси-України відзначається щороку 15 липня — у день пам’яті святого рівноапостольного князя Володимира Великого, який 988 року здійснив один із найважливіших актів в історії нашої держави — хрещення Київської Русі. Це не просто релігійне свято, а символ духовного відродження, єдності та національної ідентичності українського народу.

Хрещення Русі ознаменувало початок нового етапу розвитку нашої держави. Завдяки християнству Київська Русь інтегрувалася у культурний і політичний простір Європи. Християнська віра принесла писемність, розвиток освіти, архітектури, мистецтва, нові морально-етичні цінності. Саме з прийняттям християнства починається творення глибоко духовної традиції, що віками живила український народ і допомагала йому вистояти в тяжкі часи випробувань.

2025 року минає 110 років від дня народження Миколи Йосиповича Сиротюка (1915–1984) — українського літературознавця, критика, прозаїка, чия діяльність стала важливою сторінкою в історії нашої культури.

Народившись на Хмельниччині, він пройшов шлях від учня сільської школи до випускника Київського університету імені Тараса Шевченка. Уже в повоєнні роки М. Сиротюк проявив себе як уважний дослідник української класики. Його перу належать ґрунтовні монографії та літературно-критичні розвідки про творчість Василя Стефаника («Василь Стефаник. Життя і творчість», 1952), Лесі Українки («Поетика драми Лесі Українки», 1961), Івана Франка, Панаса Мирного. Ці праці вирізняються глибиною аналізу художньої форми, соціальної проблематики, психологізму персонажів.