110 років від дня народження Миколи Йосиповича Сиротюка
2025 року минає 110 років від дня народження Миколи Йосиповича Сиротюка (1915–1984) — українського літературознавця, критика, прозаїка, чия діяльність стала важливою сторінкою в історії нашої культури.
Народившись на Хмельниччині, він пройшов шлях від учня сільської школи до випускника Київського університету імені Тараса Шевченка. Уже в повоєнні роки М. Сиротюк проявив себе як уважний дослідник української класики. Його перу належать ґрунтовні монографії та літературно-критичні розвідки про творчість Василя Стефаника («Василь Стефаник. Життя і творчість», 1952), Лесі Українки («Поетика драми Лесі Українки», 1961), Івана Франка, Панаса Мирного. Ці праці вирізняються глибиною аналізу художньої форми, соціальної проблематики, психологізму персонажів.
Крім наукової праці, Микола Сиротюк був і прозаїком. Він автор збірки оповідань «Зерна» (1960), де змальовував життя повоєнного села, порушував теми морального вибору, відповідальності людини перед громадою. Ці твори вирізняються психологічною проникливістю та реалістичними деталями, що надають їм особливої правдивості.
Важливою частиною його життя була громадська діяльність. Микола Сиротюк активно працював у письменницьких організаціях, був членом Спілки письменників України, брав участь у роботі редакційних колегій журналів «Вітчизна», «Дніпро», сприяв виданню творів класиків і сучасників. Він організовував літературні вечори, підтримував молодих авторів, виступав із доповідями та лекціями, поширюючи знання про українську літературу серед широкої аудиторії.
М. Сиротюк активно працював у літературно-критичній журналістиці, друкувався в журналах, популяризував нові імена, підтримував молодих авторів. Він виступав із публіцистичними статтями про сучасну українську прозу, аналізував романи Олеся Гончара, Юрія Яновського.
Відзначення 110-річчя від дня його народження є можливістю згадати і переосмислити творчий спадок вченого, який залишив нам не лише критичні статті та монографії, а й зразки власної художньої прози. Це нагадування про важливість науки, культури й пам’яті про тих, хто чесно служив слову й Україні.